Третій Літературний конкурс «Ми діти твої, Україно!» імені Данила Кононенка, кримського поета та колишнього редактора «Кримської Світлиці» наближається до фінішу. Журі конкурсу вже оцінює роботи учасників, яких уцьому році рекордна кількість – близько 200 і вони представляють усі регіони України, включно іх тимчасово окупованими територіями. Як і в попередні роки, фінал конкурсу та церемонія нагородження лауреатів відбудеться у Києві, в Театрі на Подолі. 10 квітня до Києва приїдуть 25 фіналістів – юних прозаїків, поетів та публіцистів. Як і в попередні роки цей кримський конкурс проводиться без державної підтримки, виключно завдяки подвижництву його організаторів та фінансовій підтримці доброчинців.
Детальніше про цьогорічний літературний конкурс та його учасників – у розмові з Віктором КАЧУЛОЮ, редактором інтернет-видання «Кримська Світлиця» (включення із Криму) у програмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Пане Вікторе, вже традиційно на Великдень ви проведете фінал конкурсу у Києві, в Театрі на Подолі, на який приїдуть 25 дітей-фіналістів. Скільки загалом робіт і учасників конкурсу цього року?
Віктор Качула: Цього року майже удвічі більше було заявок – 196. Найбільше поетів, і це традиційно, адже діти починають спочатку писати вірші, потім переходять до чогось «серйознішого». 128 поетів, 35 прозаїків і 33 публіцисти подали заявки. З них 25 фіналістів, які запрошені на 10 квітня до столиці, отримають призи, і вже на місці вони довідаються, хто і що виборов першість у конкурсі цього року.
Валентина Самар: Діти зі скількох регіонів України беруть участь у конкурсі цього року? Чи відрізняється ця географія від минулорічної?
Віктор Качула: Торік теж, хоч і було менше заявок, але всі регіони України були охоплені разом із Кримом. Цього року також були всі регіони, і дякую всім добрим людям, які доносять інформацію по Криму, тому є учасники з Криму, і навіть вже переможці є з Криму. Напевно, все ж таки потрібно враховувати те, що це Крим і що тут дуже важко розвинути мову. Почути, мабуть, можна, хтось супутник якийсь ловить, хтось – радіо, але розвинути творчо дуже не просто. Тому, мабуть, нам потрібно охоплювати саме кримську географію, і поширюватися саме тут. Бо цей конкурс – це, може, один з українських та творчих тренінгів, більше тут, на жаль, не має можливостей.
Валентина Самар: Діти з Криму всі українською пишуть?
Віктор Качула: У нас, за умовами конкурсу, тільки україномовні роботи, тому, звичайно, українською.
Фото: Facebook Александр Польченко
Валентина Самар: Скільки на сьогодні взагалі в Криму лишилося українських класів?
Віктор Качула: Якщо я скажу, що їх залишилося з десяток, то я можу сказати і неправду. Тому що те, що подається у звітах, як клас… Даруйте, але якщо там немає підручників, коли там невідомо взагалі, як ця мова викладається… Тільки, може, тримається на вчительському ентузіазмі, якщо вдома у вчителя залишилися якісь заготовки.
Це важко назвати освітою, це просто рятівне коло для тих діточок і батьків, які ризикнули записати дітей у ці класи. Але на загал тут немає української освіти, немає класів чи шкіл, тому це зовсім інша тема.
Валентина Самар: Це важлива тема, тому що, не знаючи мови, діти не зможуть творити та користуватися навіть у побуті мовою. Але це, дійсно, інша тема, тож повернімося про конкурсантів. Про що діти пишуть найбільше? Минулого року досить потужно була присутня тема війни та тема окупації Криму. Як зараз?
Віктор Качула: Ця тема залишилася, нікуди вона не поділася, і діти особливо її сприймають – проникливо, боляче. І те, що їхніми устами переказано, дорослі ніколи так не передадуть. Більше стало кримської теми, більше ностальгійного. Деякі дітки бували в Криму, і вони згадують, оцінюють, порівнюють.
До речі, в нас з’явилася така підномінація, назвемо її умовно – «За вірність кримській темі». І цього року буде спеціальний приз за розбудову отого кримського, духовного, творчого, українського містка, який не дає нам цю тему заговорити чи забути. Тут все настільки пропущено через дитячі душі, що не залишить нікого байдужим. Є і поетичні, і прозові роздуми на цю кримську тему, і наше завдання, щоб цих творів було якомога більше, і не тільки дитячих. Тоді, може, щось у нашому бутті – і кримському, і державному буде зрушуватися, адже є дуже багато гасел, проте ми нічого конкретного звідси не бачимо, щоб торкалося українців тут, щоб їх надихало та вселяло віру, що їх тут не забули. І щоб той український горизонт, який все обіцяють наблизити, а він все віддаляється, був не як світло вже в кінці тунелю, а як щось більш реальне.
Валентина Самар: Це реальне творите і ви – цим конкурсом. Ви слідкуєте за долею фіналістів, переможців конкурсу? Як вони складаються?
Віктор Качула: Так, ми дуже раді, що наші конкурсанти і переможці ідуть далі вчитися. Наприклад, в нас одна дівчинка поступила на факультет журналістики, і вже береться нам з Києва допомагати писати щось на наш сайт. Поступають діти в інші навчальні заклади, але не полишають творчість. Напевно, це і є найголовніша мета, щоб діти творили, щоб душа працювала, щоб працювала думка, щоб вони між собою це поширювали. Так дорослі не спонукають дітей до читання та творчості, як діти, вони звертаються більш зрозумілою мовою. Це як той реп: хтось його розуміє, хтось – ні, але чомусь діти його розуміють більше.
Валентина Самар: У вас є і такі поезії? Є репові тексти?
Віктор Качула: Ні, у нас репом не пишуть. Але відкрию одну сторіночку нашого фіналу – там буде реп і будуть виступати наживо переможці недавнього конкурсу «Ше.Fest» – «ШеПісня», де реп завоював срібло. І ці переможці, ці репери запрошені до нас на фінал, і діти їх, напевно, більше зрозуміють, ніж нас.
Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Чи зверталися до вас, Вікторе, міністерство культури чи міністерство інформаційної політики? Чи, можливо, ви стукали в якісь двері, щоб забезпечити державну підтримку? А гроші на це є.
Віктор Качула: Це дуже болюча тема і її прикро обговорювати, тому що ця тема пов’язана із долею «Кримської Світлиці», яка зараз розірвана навпіл – частина в Києві, частина – тут у Криму. Ми своїх позицій тут не здаємо, і утримуємо те, що можна втримати. Якщо нашу працівницю звільнено у 2016-му році, і вже два роки з нею не можуть розрахуватися, то про яку допомогу можна говорити?! Наприклад, ми провели конкурс у 2016-му, як завжди, на Великдень, у квітні, а в травні мене було раптом звільнено за прогули.
Валентина Самар: Чи зверталися ви перед цьогорічним конкурсом до якихось міністерств чи відомств?
Віктор Качула: Так, були листи до міністерства культури, до депутатів. Деякі депутати, честь їм і хвала, поділилися копійчиною та підтримали, але на державному рівні та на рівні належному – цього немає.
Валентина Самар: І так буде, доки ми не змусимо цю владу працювати на українську ідею і на повернення Криму, або доки не поміняємо владу на ту, яка матиме для цього потенції. Я хочу ще раз звернутись до нащих глядачів і читачів із проханням долучитися до цієї справи – допомогти у фінансуванні літературного конкурсу, єдиного, який сьогодні проводиться з Криму українцями, редакцією інтернет-видання «Кримська світлиця».
Кошти можна переказувати на картку Приватбанку №5168 7450 1238 2104 або картку Ощадбанку №5167 4901 2770 7462 на ім’я Польченка Олександра Олексійовича.
