Скоро п’ять років як в Україні діє корупційний і дискримінаційний закон про Вільну економічну зону «Крим», про необхідність скасування якого говорять мало не з моменту його прийняття. Однак далі слів справа не йде. А тим часом Росія анонсує дивний проект по створенню в окупованому Криму надлишкових потужностей для перевалки пшениці. Про те, навіщо Кремлю торгувати зерном через «сіру зону» і чому глава парламентського Комітету з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна саботує скасування закону про ВЕЗ «Крим», розмовляємо з Юрієм Смєлянським, економічним експертом фонду «Майдан закордонних справ» в програмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Юрію, ми з вами були у складі робочої групи, яка мала або внести зміни в закон про ВЕЗ «Крим», або скасувати його. Ми вважаємо, що за допомогою Ніни Южаніной ця робоча група була заблокована. Ваша версія, чому?
Юрій Смєлянський: За чинної влади очікувати змін стосовно проблем окупованого Криму безглуздо. Ми можемо знову перераховувати прізвища, наводити приклади, ви вже стільки раз це робили в своїх журналістських розслідуваннях! Влада ця зацікавлена, в першу чергу, у створенні можливості експлуатації бізнес-активів на окупованій території Криму в режимі умов, що склалися. Це вигідно. Змінювати щось вона не збирається. Чинна влада не готова приймати окуповану територію Криму в разі її деокупації. І вона до цього не готується. Навіщо міняти правила гри? Чинна влада не зацікавлена в електораті, який знаходиться в Криму і на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Навіщо міняти правила гри щодо Криму, які приносять економічну вигоду?
Валентина Самар: Це зрозуміло, питань немає. Але, як показало наше розслідування, справа набагато цікавіша. Адже пані Южаніна по суті надала недостовірну інформацію голові Верховної Ради, Кабінету Міністрів, окремим міністерствам, зокрема Міністерству з питань тимчасово окупованих територій, Міністерству економічного розвитку. Вона всім їм повідомила, ніби ми з вами вирішили, що ця група не може працювати. Ваш коментар з цього приводу?
Юрій Смєлянський: Ви знаєте, в чудовому і улюбленому для мене романі «Майстер і Маргарита» є одна фраза, коли Воланд влаштував шоу в Літньому театрі. Фраза звучала так: «Поздравляю вас, господин соврамши». Ось саме цю фразу можна з повною відповідальністю сьогодні перенаправити пані Южаніній. І ось чому. Перша брехня від пані Южаніної – про те, що вона не зобов’язана. Зобов’язана. Але що саме? Виконувати рішення, за які сама голосувала, як і весь парламент. Я маю на увазі рекомендації парламентських слухань з питання Криму, які проводилися 15 червня 2016-го року. Один з пунктів цих рекомендацій і парламенту, і відповідним комітетам, і Кабінету Міністрів України – винести на розгляд парламенту прийняття рішення щодо скасування закону про ВЕЗ «Крим». В цьому випадку пані Южаніна як депутат Верховної Ради зобов’язана виконувати ці рішення.
Я думаю, можна і далі говорити, в чому вона збрехала, але цього достатньо. Тобто, фактично пані Южаніна, відповідаючи на ваші питання, заявила про те, що вона не збирається виконувати обов’язки депутата Верховної Ради, обов’язки голови Комітету, обов’язки перед виборцями, коли давала згоду на включення її в списки від імені конкретної партії для того, щоб пройти і працювати в парламенті – в найвищому законодавчому органі країни.
Валентина Самар: Ми розуміємо, що пані Южаніна, яка колись була директором компанії, на яку оформлений «5 канал», не може займатися самоуправством в такому серйозному питанні, зав’язаному на багатьох олігархів, які, в тому числі, допомогли зберегти ті потужності в Криму, які зараз дуже сильно допомагають виживати окупаційної влади.
Юрій Смєлянський При цьому вона і сказала правду. Це дійсно єдине засідання робочої групи показало повну протилежність поглядів між громадянським суспільством і чинною владою. Вона має рацію в тому, що в ситуації, коли заступник голови комітету, секретар комітету, члени комітетів є власниками бізнес-активів в окупованому Криму, які сьогодні продовжують працювати, і в тому числі виконують замовлення по обслуговуванню Міністерства оборони країни-агресора, ніколи не зможуть зрозуміти і домовитися з людьми, які втратили в Криму будинок, роботу і все своє минуле життя. Це люди, які живуть в різних світах, в різних Українах. Але проблема в тому, що законодавчі рішення приймають ті, хто готовий співпрацювати з окупантом.
Валентина Самар: І ті, хто зберегли потужності для того, щоб сьогодні розвивалися експортні напрямки. І сьогодні, коли ми бачимо, що Рінат Ахметов вже не в повній мірі володіє портовими потужностями зернового терміналу «Авліта» в Севастополі, з’явилася інформація від «уряду» пана Аксьонова про те, що російські інвестори – компанія зі статутним фондом в 150 доларів – збираються будувати ще один потужний зерновий термінал в Феодосії і завод з глибокої переробки зерна. Криму потрібен третій такий великий термінал? Скільки там зерна взагалі? Що відбувається? Адже ми знаємо, що є ще в Керчі один термінал, в рибному порту.
Юрій Смєлянський: Нема. В принципі, існуючі термінали, та ж «Авліта», до завдань з обслуговування того зернового потоку, який виробляє Крим, могла цілком впоратися.
Валентина Самар: Чи не є це спробою військових вичавити з Докової бухти термінал «Авліта», що поруч з сухим доком, який, звичайно будуть тепер використовувати військові?
Фото investigator.org.ua
Юрій Смєлянський: Справа в тому, що модель відносин, яка склалася в Росії, взагалі не передбачає роздумів категоріями ринкової конкурентної боротьби. Це показала навіть кримська практика п’яти років окупації – може, ми просто менше звертали на це увагу, розмірковуючи на ці теми до війни.
Якщо ти заважаєш, у тебе просто відберуть бізнес, посадять до в’язниці або дадуть можливість втекти за кордон, навіть з якимось маленьким капіталом, щоб ти жив, не дзявкав і більше в Росії не з’являвся. Те саме вірно і для Криму. Тому, якби окупанти вважали, що «Авліта» не потрібна, її б там просто не було. Або не було б там тих, хто працює від імені Ахметова, або не було б її взагалі як об’єкта – не важливо. Причому по Севастополю ліквідація об’єктів зараз йде, як гриби після дощу, особливо за останні два роки – все більше і більше набирає темп. Хоча в цілому – по всьому Криму, особливо уздовж траси «Таврида», в Керчі при будівництві мостового переходу. Знищується все, і ніхто ні на що не звертає уваги, якщо воно заважає і знаходиться в зоні інтересу.
Валентина Самар: Але яка потреба в ще одному терміналі?
Юрій Смєлянський: Якщо відстежувати аналітичну інформацію або ЗМІ, використовується цифра 300-350-400 тонн на рік – це потреба Криму в зерні. Але це в перерахунку зерна на хліб. Є ще один момент – ці цифри довоєнні. Ми теж зазвичай оперуємо цими цифрами, іноді забуваючи про те, що за п’ять років відбулися деякі зміни з точки зору реалізації політики колонізації в питанні заміни населення і насичення Криму іммігрантами. Борошно, хліб, хлібобулочні вироби, крупи – це все, що відноситься до зерна та його переробки. В умовах падіння якості життя ці продукти в житті людини починають набирати все більшого значення з точки зору обсягу споживання – тобто, зростає попит. І якщо цього всього на добу споживається 400 грам за день, і ми приймемо за точку розрахунку, що вихід продукції з зерна в середньому становить 60%, а в Крим приїхало додатково 200 тисяч чоловік, хоча їх більше, потреба в зерні зростає на 42 тисяч тонн. Тому на сьогоднішній день можна говорити про те, що внутрішня потреба Криму становить десь близько 500-600 тисяч тонн товарного зерна, не фуражного. А якщо говорити про експорт, то товарного зерна на експорт практично в Криму не залишиться. Буде якийсь мізер, тому що пропали поливні площі, нижче якість врожаю …
Валентина Самар: Крім того, в 2018 році зібрали майже півтора мільйона тонн. А скільки експортували?
Юрій Смєлянський: Так, в минулому році кричали, що так багато зерна ніколи не збирали, але в 2011 році зібрали один мільйон дев’ятсот тисяч тонн, якщо уточнити. За останні передвоєнні сім років середній збір зернових в Криму становив 1,4 мільйона тонн.
Резюме. У Криму зростає споживання, в Криму буде зменшуватися збір зерна, якщо тільки не складуться сприятливі погодні умови, відповідно можливостей для експорту буде стає все менше і менше – і навіщо потрібен той новий термінал?
Валентина Самар: Збираються інвестувати якісь невідомі люди з Ульяновської області. Зрозуміло, що це фірма-прокладка, вона сама по собі нічого не значить, ми не знаємо, хто це може бути – від Усманова до Ткачова або Медведєва, який займається аграрним бізнесом, неважливо. Вони будують. Чому це будується в Феодосії? Невже Ульяновськ не може в одному з чорноморських портів Кубані експортувати?
Юрій Смєлянський: З точки зору логістики з Ульяновської області було б найпростіше відправляти через Санкт-Петербург. Чому Крим? Перше – приклад непрацюючих санкцій. До речі, чому, можливо, виникла Ульяновська область? З 2017 го року, за їхніми даними, у них щорічно зростає можливість експорту зернових. Хоча в цілому Ульяновська область – це область, яка займається промисловістю.
Які ще можуть бути причини? «Сіра зона». В умовах санкцій найзручніше відвантажувати продукцію в держави, які теж перебувають під санкціями – Сирія, Іран і так далі. Це найвигідніше, щоб самим не потрапляти зайвий раз, зробити через «сіру зону». Тому – Крим.
Валентина Самар: Тобто Росія буде збільшувати експорт на подсанкціонние території і робити це через Крим …
Юрій Смєлянський: Інший момент. На сайтах уряду Ульяновської області йдеться в тому числі про те, що вони хочуть до цієї справи залучити Китай. Тобто ще раз спробувати китайців з їх грошима затягнути до Криму.
Третій момент. Цілком можливо, що це один з інструментів компенсації втрат тим персонам з путінського кола, які вже зазнали втрат через застосовування санкцій. Тобто, це інструмент компенсації бюджетними коштами. А на тлі цього інструменту можна показати і певну інвестиційну турботу про Крим.
