Стратегія деокупації та реінтеграції Криму і Севастополя була ухвалена через сім років після початку російської агресії. тепер саме на цьому документі базуватиметься політика з відновлення територіальної цілісності та суверенітету України. Втім, Стратегія вийшла не бездоганною – деякі питання не були включені до неї як такі, що відносяться до тактики. Та не всі з цим згодні.
Про те, як повернути окупований півострів під контроль України, багато говорили від самого початку російського вторгнення. Але всі ці розмови точилися на рівні громадянської дискусії.
Максимум, якого вони сягнули – це парламентські слухання про стратегію реінтеграції Криму та Севастополя у 2016 році, рекомендації яких так і не були виконані.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» півострова, прийнятий у квітні 2014 року, більше фіксував ситуацію, що склалася, та визначав поведінку України в умовах окупації Криму.
На питання, як повернути півострів, керівництво держави чіткої відповіді не давало – якщо не вважати відповіддю формулу “повертатимемо політико-дипломатичним шляхом”.
Це не дивно: затяжний опір російській агресії на Донбасі висить на державі великим тягарем, західні партнери сплять і бачать, як би здихатися цієї української халепи. За таких обставин питання Криму актуально на словах, але насправді воно було надійно поховано у папці з позначкою “Не на часі!”
Зустріч лідерів країн «нормандського формату» Фото: EPA
Про Крим почали говорити голосніше лише після зміни облич на Банковій та на Грушевського. І не те щоб загальна ситуація сильно змінилася. Просто новому президенту треба було підтверджувати свої слова, що він не капітулянт, а навпаки, – патріот, та ще й значно ефективніший за попередника.
Надзвичайно важливо, що до державних органів потрапила низка громадських діячів, які всі попередні роки вимагали від влади визначитися з кримським питанням. Тож тепер їм і карти в руки.
Розробкою стратегії деокупації Криму займалися ще рік тому. В липні 2020 року заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова повідомляла, що Стратегія готова, але показувати її зарано.
І ось тепер маємо рішення РНБО про ухвалення Стратегії деокупації і реінтеграції Криму та Севастополя. Там йдеться про відновлення територіальної цілісності, про забезпечення національної єдності, про небезпеки, що загрожують Україні і світу через окупацію та мілітаризацію Криму. Про те, що пріоритетом України є політико-дипломатичні заходи з деокупації Криму.
“В публічній частині Стратегії немає слів про безпековий вимір та військовий шлях повернення Криму. Йдеться про поєднання політичних, дипломатичних, гуманітарних кроків і залучення до цього процесу наших партнерів”, – зауважує Юлія Тищенко, голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень.
Юлія Тищенко Фото: facebook.com/nationalpatformfordialogue
В Стратегії йдеться про розвиток інститутів демократії, про права, свободи та інтереси громадян України на окупованих територіях та переміщених осіб. Про економічну політику, про заходи протидії окупації як на захоплених землях, так і на контрольованому Росією морському просторі України. Про пришвидчений розвиток прилеглих до Криму територій Херсонщини.
Багато в стратегії сказано про санкції – і національні, які застосовуватиме Україна, і про міжнародні. І про те, до кого їх застосовуватимуть. І про моніторинг дотримання санкцій, і про недопущення послаблення санкційного тиску. Однак, на жаль, не згадано про нагальну необхідність вдосконалення санкційного законодавства і синхронізацію національної санкційної політики з західною. Жодного слова не сказано про необхідність скасування корупційної Вільної економічної зони Крим, яка дозволяє українським олігархам вести бізнес в окупованому Криму.
Не прописано й бачення майбутнього статусу Криму. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров вважає це помітним недоліком:
«Коли ви говорите, які у вас приорітетні напрями, що вам допоможуть реінтегрувати територію, то ви маєте сказати, яким буде Крим, коли буде відновлений державний суверенітет України над Кримським півостровом, і яким буде доля його корінного народу. Бо інакше виникає питання і в українському суспільстві, і особливо в наших партнерів, яких ми запрошуємо до Кримської платформи. І ми тут маємо бути абсолютно чесними, сказавши, що територія Криму, на якій буде відновлено державний суверенітет України, збереже свій автономний статус, який буде виходити з невід’ємного права кримськотатарського народу на самовизначення, бо це є корінний народ Криму», – каже Чубаров.
Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу Фото: investigator.org.ua
Кримські татари, щоправда, в Стратегії згадуються, але лише в контексті відновлення та забезпечення їхніх культурних прав. Представники Меджлісу сподівалися на більше.
«У визначенні цілей Стратегії ми прямо пропонували записати: захист та реалізація невід’ємного права кримськотатарського народу на самовизначення у складі суверенної і незалежної Української держави», – зазначає Чубаров. Але, на жаль, ці пропозиції підтримки не отримали.
Але чому? Це не лише про кримськотатарське питання, а й взагалі про образ майбутнього в Стратегії – точніше, про його відсутність. Так-сяк сказано, що робити, але не сказано, як виглядатиме результат.
«Стратегія окреслює, куди ми хочемо рухатись. Щодо майбутнього Криму – можливо, варто було більш чітко це прописати, але, думаю, до кінця немає усвідомлення в різних політичних, соціальних, етнічних груп, як це має бути реалізовано. Немає цілковитого консенсусу», – пояснює Юлія Тищенко.
Звісно, конкретизація положень Стратегії має бути здійснена у законодавстві та нормативно-правових актах уряду.
«Стратегія – це такий дороговказ, політичний документ, який нам розповідає, чого ми прагнемо. А вже шлях має бути розшифрований: в який спосіб ми цього досягнемо, як буде реалізовано всі ці політико-дипломатичні і гуманітарні зусилля. Тут важливе напрацювання планів імплементації Стратегії. Тут все залежить від уряду і парламенту», – вважає Юлія Тищенко.
Засідання РНБО Фото: president.gov.ua
Стратегія напряму зобов’язує Кабмін розробити та затвердити план заходів з її реалізації – а на базі цього плану свої заходи розпланують всі причетні органи влади. І, треба думати, робота піде. За словами Рефата Чубарова, деякі органи влади мають приступити до роботи вже найближчими днями:
«Президент пропонував, щоб ми разом з Урядом в тих конкретних планах заходів вже виписували ці питання щодо необхідності прийняття закону та інших кроків, пов’язаних зі статусом АР Крим. Ми спробуємо пройти цей шлях – буквально найближчого тижня ми збираємося з представниками Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій, представництва президента в АР Крим, членами Меджлісу. Ми спробуємо обговорити наші дії щодо тієї частини плану уряду, який стосується статусу Криму».
І все ж таки питання про статус кримськотатарського народу, про базис майбутньої автономії, та й про сутність перехідного правосуддя під час і після деокупації – ці питання за всього бажання тактикою не назвеш. Вони стратегічні, визначальні.
І їхня відсутність в тексті Стратегії може стати для уряду та інших органів влади сигналом: ці теми є небажаними.
Те, що в українського суспільства та в держави з’явився фундамент, на якій можна нарешті будувати політику деокупації та реінтеграції – це просто чудово, хоча й прикро, що цього не сталося упродовж семи років окупації. Але відсутність деяких наріжних каменів може зробити цей фундамент недостатньо надійним. Тому ми про це говоримо і уважно слідкуватимемо за реалізацією Стратегії надалі.
