Для повного контролю українських міст і сіл, що лишаються за спиною окупантів на півдні, у Росії немає ні людей, ні коштів, ні планів, що з ними робити, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання ZN.UA.
Безстрашні патріотичні акції в містах окупованого Росією півдня вражають, гуртують і мотивують усю країну. Генічеськ і Новоолексіївка, Новотроїцьке і Таврійськ, Каховка і Нова Каховка, Чаплинка і Херсон, Енергодар і Мелітополь — українські прапори над тисячними колонами, грім «Ще не вмерла…» і скандування «путін самі знаєте хто» просто в обличчя озброєних окупантів.
Віднині Херсонщина — це не безнадійно проросійський регіон, що голосує за регіоналів і ОПЗЖ, його символи тепер — хлопець з українським прапором на російському БТР і жінка, яка сам на сам із озброєним окупантом вимагає забиратися з її землі і радить покласти насіння у кишеню — щоб проросло після погибелі.
Українські прапори не тільки на акціях — вони в органах місцевого самоврядування, керівники яких публікують і записують відеозаяви, що на території громади діють Конституція і закони України, і просять не провокувати російських військових. У містах працюють комунальні служби, лікарні, рятувальники. Тут ховають загиблих українських військових, тіла яких усе ще знаходять у місцях боїв. Жителі вдень відновлюють розбиту інфраструктуру і житло, а вночі патрулюють вулиці, ганяючи мародерів.
При цьому міста блоковано російськими військовими, які поводяться брутально, грабують фермерів, магазини, віджимають автомобілі і геть не переймаються цивільними жертвами. Одна цитата із соцмереж:
«Чотирьох жителів заблокованого російськими окупантами села Веселого біля Каховської ГЕС на Херсонщині поховали на городах: двох стареньких, одного вбитого чоловіка 30+ років. Ще одного вбитого поховали вчора: чоловіку перерізали горло. Кладовище розташоване зовсім поруч, у селищі Козацькому. З Веселого до нього — рукою подати. Місцеві виходили до росіян, намагалися домовитися, щоб пройти до кладовища, поховати близьких. Не дозволили».
Контролюючи в’їзди/виїзди населених пунктів півдня, периметри центрів міст, автошляхи та залізничні станції і колії, Росія не поспішає створювати свої адміністрації, які управляли б захопленими територіями, чи військові комендатури — для підтримання режиму окупації. І взагалі не зрозуміло, як росіяни бачать існування цих «звільнених» територій?
Таких питань не виникає щодо захоплених міст і сіл на сході — ще 3 березня ватажки «ДНР/ЛНР» Пушилін і Пасічник підписали «укази» про їхнє «входження в зони впливу і відповідальності» псевдореспублік.
То що ж із Херсонщиною і півднем загалом? Про Новоросію вже ніхто не згадує. До Криму — «суб’єкта рф» — просто так не приєднаєш, хоча «глава госсовєта» Константинов уже годує кримських журналістів мріями про відродження Таврійської губернії, до складу якої входили Бердянськ і Мелітополь. При цьому спроба створення ще однієї квазіреспубліки — Херсонської народної — провалилася, навіть не почавшись, завдяки засвітці планів Службою безпеки України. Відтак, замість мітингу із проголошенням ХНР, на який почали звозити масовку із Криму, окупанти отримали багатотисячний мітинг під українськими прапорами, який дав старт щоденним акціям по всій області. «Визволителям» Херсонщини навіть не вдалося створити гарну картинку для пропагандистського сюжету з гуманітарною допомогою, яку привезли з Криму, — охочих взяти продукти у Генічеську та Херсоні виявилося небагато. Тож у Мелітополь довелося везти не тільки харчі, а й тих, кому їх роздавали на камери.
Є кілька причин такої гібридної окупації півдня.
Російська армія, що хлинула із Криму, фактично безперешкодно (за винятком боїв на межі — на Чонгарі і Каланчаку) пройшла у перший же день до Херсона. І зав’язла майже на п’ять днів у запеклих боях за антонівський міст — переправу через Дніпро. При цьому окупанти фактично не заходили в міста і села — їх гнав план бліцкригу.
Другим ешелоном йшла росгвардія, яка мала б підтримувати нові адміністрації «звільнених» населених пунктів і забезпечувати порядок. Однак росгвардійців на всі міста і села не вистачає. На всю Арабатську стрілку, приміром, немає жодного російського військового, єдиний КПП розташований на в’їзді в Генічеськ, де бійці росгвардії перевіряють і фотографують документи та оглядають автомобілі. Тож тут можна погодитись із військовим експертом Миколою Бєлєсковим, що, за великим рахунком, російські військові контролюють тільки дороги, якими вони пересуваються.
У Росії наразі немає ресурсів для утримання захоплених територій, встановлення там своїх адміністрацій і життєзабезпечення населених пунктів, що перебувають під контролем військових.
По-перше, у Росії немає людей, яким можна було б довірити владу, як це, приміром, було в Криму, де колаборанти штовхались у черзі на місця у російських органах. Якщо ж такі й з’являться серед місцевих, то люди їх не визнають, а то й просто розірвуть.
По-друге, у Росії немає фінансових ресурсів, аби утримувати ці території. І з кожним днем обвалу рубля і економіки рф їх стає дедалі менше. Забезпеченням потреб жителів «звільнених» Росією територій, як і раніше, займаються українські органи місцевого самоврядування, що фінансують усі потреби зі свого бюджету. Реформа децентралізації зараз проходить незаплановане випробування війною — ОТГ виживають в автономному режимі.
І третя обставина, яку, можливо, Росія має на увазі, не вводячи своїх адміністрацій на окупованих територіях. Встановлення Росією своїх органів влади свідчитиме про ефективний контроль, що є однією з ознак окупованої території, до якої застосовується міжнародне гуманітарне право. Отже, відсутність окупаційних адміністрацій дасть змогу Росії відпетляти від вимог міжнародного гуманітарного права?
Ні, каже заступник генпрокурорки України Гюндуз Мамедов, стаття 42 Гаазької конвенції 1907 року не залишає сумнівів: «Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії іншої держави. Тому та територія, яка контролюється російськими військовими, є тимчасово окупованою. І та обставина, що там продовжують функціонувати українські органи місцевого самоврядування, нічого не змінює, бо не вони контролюють територію, а російська армія. Як і не звільняє рф від необхідності виконання норм Женевських конвенцій, міжнародного гуманітарного права, які захищають цивільне населення».
Тактику тримання «силового периметра» російські військові застосовують і до деяких державних підприємств півдня. Їх беруть під контроль, при цьому не встановлюють російський менеджмент. Найтривожніший приклад — Запорізька АЕС, взята в облогу бронетехнікою і сотнями військових рф.
Найбільший приз, який уже отримали окупанти, — доступ до дніпровської води. Головну споруду управління Північно-Кримського каналу, яка регулює шлюзи, було взято під контроль у перший день вторгнення. Дамбу, що стримувала потік води до окупованого Криму, підірвали військові. Тож вода зараз самопливом іде по зарослому руслу каналу, що добряче посипалося.
Що відбуватиметься далі, яких дій слід очікувати від російських військових у ситуації цієї гібридної окупації?
У містах, де щодня проходять мітинги проти російської окупації та за єдність України, вже працюють співробітники ФСБ. Вони збирають інформацію про організаторів акцій, розробляють спецоперації, і треба бути готовими до провокацій і до того, що люди просто зникатимуть. Вчора були повідомлення про зникнення одного з учасників мітингів — Олександра Тарасова, сьогодні вранці в мережу виклали ролик, де він розповідає, що мітинги в Херсоні організовує СБУ.
Багатотисячні мітинги в захоплених українських містах, відео з яких заполонило всі світові медіа, не просто дратують окупантів — вони не вписуються в картину їхнього світу. Тому з кожним днем пострілів у мирних мітингувальників буде більше. Втім, ті, хто сьогодні обрав шлях цивільного опору, про це знає.
