Скандал довкола закупівель харчів Міністерством оборони за завищеними цінами неочікувано «підсвітив» кримчанина Олександра Лієва – ексміністра курортів і туризму АРК. Виявилося, що з початку 2022 року саме він відповідає за міністерські закупівлі. Від його підпису залежить у кого, за скільки і яку зброю та військову техніку купує держава Україна за кошти українських платників податків.
Ця новина спричинила резонанс через політичне минуле Лієва, в якому були корупційні скандали, зв’язки з проросійськими маргіналами і навіть загравання з окупаційним «урядом» Криму.
Тим часом Україну відвідали генеральні інспектори Пентагону, державного департаменту США та USAID. Партнери посилюють контроль за використанням американської військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Як працюватиме цей контроль, як партнери оцінюють корупційні скандали довкола Міноборони і як туди міг потрапити Лієв, говорили з Дарією Каленюк, виконавчою директоркою Центру протидії корупції, в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар (проект Центру журналістських розслідувань).
Валентина Самар: Ви зустрічалися з Робертом Сторчем — генеральним інспектором Пентагону, який на власному життєвому досвіді знає корупційну ситуацію в Україні. Які висновки ви зробили після цієї зустрічі, бо самі інспектори навряд чи будуть щось розголошувати?
Дарія Каленюк: Це безпрецедентна ситуація, коли три генеральні інспектори трьох окремих відомств США особисто приїздять в Україну. Вони відповідальні не просто за аудит наданої Україні допомоги. Вони відповідальні за аудит всієї фінансової діяльності окремих відомств. Це означає, що допомога Україні є надзвичайно великим пріоритетом в Конгресі.
В Конгреса є багато питань, вони обумовлені питаннями виборців до Конгресу, а як же витрачаються ці 100 мільярдів доларів — така сума називається — які виділені Конгресом на допомогу Україні? Тому має американський уряд надати чіткі механізми, як можна протидіяти розкраданню цих коштів.
Я думаю, що візит генеральних інспекторів це частина дій, які передбачені задля аудиту допомоги для України, і це лише початок. Генеральна інспекція кожного окремого відомства в США має право кримінального провадження, тобто вони можуть співпрацювати з американськими правоохоронними органами, застосовувати різні засоби і технології збору інформації, вони мають право і зобов’язані давати рекомендації своїм відомствам стосовно змін їхніх політик і посилення засобів контролю. І вони будуть звітувати Конгресу.
Для Конгреса звіт генеральних інспекторів про використання допомоги для України буде важливим підґрунтям для прийняття наступних рішень стосовно допомоги — її збільшення або скорочення.
Посол США Бріджит Брінк (друга ліворуч) з генеральним інспекторами Міноборони, Держдепу США та USAID, Київ, 27.01.2023 Фото: twitter.com/USAmbKyiv
Валентина Самар: Тобто постійна інспекція в Україні не буде присутня, йдеться про дистанційний контроль чи буде створено інституцію в Україні?
Дарія Каленюк: Інституцію в Україні не буде створено, але я думаю, що генеральні інспектори через своїх підлеглих матимуть можливість слати звернення українським структурам. Наприклад, Роберт Сторч може просити Пентагон надати деталізовану інформацію про певні питання. В першу чергу Пентагон цікавить, як використовується їхня зброя, яку американці надають ЗСУ. В Америці є законодавство, яке зобов’язує робити так званий End User Monitoring. Тобто фізичний моніторинг того, куди йде озброєння — аж до кінцевого споживача.
Тут нам є чим відповісти. В системі Міністерства оборони була запроваджена програма LOGFAS (система контролю за зброєю відповідно до стандартів НАТО), яка принаймні до рівня бригад пояснює і показує американцям, куди йде їхнє озброєння. Я думаю, що американцям важливо отримувати ще детальнішу інформацію і це законна вимога — вони зобов’язані це перевіряти.
Але в них також будуть питання, а на що витрачають українські оборонні відомства кошти українських платників податків? В нас оборонний бюджет повністю фінансується нами з вами — українськими платниками податків. В бюджеті на 2023 рік всі надходження від податків і зборів в Україні йдуть на витрати оборонних відомств. Найбільші витрати бере на себе Міноборони. Тому вочевидь у генерального інспектора будуть питання, а що ж і як витрачає Україна?
Валентина Самар: Вони обов’язково будуть, оскільки чинне законодавство США не дозволяє передавати озброєння і допомагати армії країни, в Міністерстві оборони якої чи інших органах влади існує корупція. Ситуація, яка склалася у зв’язку із викриттям закупівель за завищеними цінами. Поки що опубліковані розслідування про харчі, я знаю, що готуються й інші, в тому числі про закупівлю озброєння. Як очолюване Олексієм Резніковим міністерство сприймається партнерами? Які ваші відчуття після розмови з паном Сторчем?
Дар’я Каленюк та Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Дарія Каленюк: Мої відчуття складаються з розуміння, в якому вигляді надходить американське озброєння до України. Ми отримуємо озброєння без «мізків». Ми отримуємо залізяки. Сучасні технології, електроніку передають лише надійним партнерам, яким довіряють, які гарантують, що ці технології не будуть передані ворогу, не будуть вкрадені. На жаль, це має дуже практичне втілення для нашої армії, для ЗСУ. Ті ж самі гаубиці нам прийшли без цифрової системи контролю вогню. Я дуже переживаю, що і Bradley до нас прийдуть без електронної начинки, яка в рази збільшує ефективність використання західної зброї.
Ми вкрай залежні від рішень американців щодо стану, в якому приходить їхнє озброєння. Щоб до нас була сформована довіра, щоб ми з часом від тільки залізяк переходили до отримання і «мізків», мали можливість налагоджувати серйозніші ремонти, робити локалізацію виробництва, нам треба почистити органи управління оборонними відомствами. Почистити Міноборони, переконатися, що політику і оборонні закупівлі здійснюють люди з ідеальною репутацією, до яких немає питань стосовно їхнього майна і їхніх можливих зв’язків з Російською Федерацією.
Я думаю, і ознаки цього лежать на поверхні, що в оборонному відомстві, незважаючи на війну, досі діють усі ті старі оборудки, які десятиліттями після розвалу «совка» працювали в Міноборони. Нам не можна ці схеми зберегти, тому що ніколи Україна не стане країною за стандартами НАТО, поки ми не змінимо підхід до управління оборонкою. Це стосується і того, як і що ми закуповуємо, які стандарти до виробництва зброї, яку ми закуповуємо, як ми взагалі управляємо ЗСУ і логістикою ЗСУ? Бо що таке НАТО насправді? Це клуб для покращення логістики між збройними силами країн-членів НАТО. В системі НАТО є однакові стандарти. Ми ніколи не станемо клубом НАТО, поки не замінимо паперову логістичну систему на цифрову систему логістики.
Валентина Самар: Паперова система допомагає зберігати схеми і відгородитися від будь-якого контролю. Вона зберігається, бо зберігається пострадянська корупційна система управління — кумівство. Коли чиновники переводять за собою з одного міністерства в інше свої «команди», які спрацювалися на таких схемах. Переходимо до історії з Лієвим. На вашу думку, що буде далі?
Дарія Каленюк: Це системне питання. Журналісти викрили яйця, які Міноборони закуповує кілограмами, і лише після декількох днів обговорення в медіа полетіли голови: був звільнений керівник департаменту і профільний заступник міністра.
Зараз ми описали, в першу чергу з вашою допомогою, бекграунд людини, яка зараз є ключовою у воюючій країні, бо відповідає за закупівлі зброї. Є величезні питання до цієї людини — стосовно її надійності, якій взагалі країні вона служить, до якої країни вона лояльна? Якщо навіть у 2006 році людина не пускала українські збройні сили на територію українських маяків і робила протести на маяках, що належать Україні, відстоюючи інтереси Російської Федерації, як ця людина може мати довіру міністра робити всі оборонні закупки під час війни?
Олександр Лієв, колишній міністр курортів і туризму АРК. Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Питання не тільки до пана Лієва, а й до тих, хто мав би здійснити спецперевірку. Мені цікаво, чи вона була взагалі? І як людина з таким бекграундом проросійської діяльності і корупційних питань могла її пройти? У вас є інформація про це?
Дарія Каленюк: Я уявлення не маю. І я не можу зрозуміти, яка логіка міністра Резнікова. Є ключова людина, яка відповідальна за закупівлю зброї під час війни. Ну мінімальний чек! Внутрішня аудиторська служба має працювати в Міноборони. Наскільки мені відомо, пану міністру задавали питання вже досить давно: подивись, в тебе тут така дивна людина Лієв, в публічному просторі є про нього інформація і легко перевірити. І серед виробників, які продають зброю Міністерству оборони, вони ж всі знають, хто з ними підписує контракти. Вони ж дивляться, що це за людина. Ця інформація є в публічному просторі, і мені відомо, що вона неодноразово доносилася до міністра, але міністр закривав на це очі.
Значить, у нас проблема в міністрі. Міністр має понести політичну відповідальність за свою бездіяльність і безвідповідальність стосовно кадрового питання. Інше питання — де наше СБУ під час війни? Може, взагалі Лієв — їхній «смотрящий»? У довоєнні часи класика жанру, коли корупційне крило СБУ відправляло своїх «смотрящих» за найбільш плідними секторами економіки в найбільш хлібні міністерства. То, можливо, тут негласна домовленість міністра оборони і СБУ?
Валентина Самар: Коли ви говорите про політичну відповідальність Резнікова, ви маєте на увазі відставку?
Дарія Каленюк: Так. Я вважаю, що Резніков має йти у відставку.
Олексій Резніков, міністр оборни України Фото: president.gov.ua
Валентина Самар: Денис Шмигаль днями дав доручення Уряду розробити нову систему закупівель Міністерства оборони, яка передбачатиме публікацію цін на продукти і товари. Це Уряд так виправляється чи це бюрократична реакція на шквал критики, щоб загасити пожежу?
Дарія Каленюк: Це спроба відреагувати в правильному напрямку. Не можна ховати за сімома замками інформацію про те, за скільки і в кого ми купуємо яйця. Навіть якщо це для армії. Якщо це компанія зі статутним капіталом одна тисяча гривень, то, напевно, громадяни мають право знати.
Я вважаю, що нам варто розглянути можливість переведення всіх закупівель назад в Prozorro, просто обмежувати доступ до окремих типів і видів закупівель. Я хочу порівняти із закупівлями в США. Там всі закупівлі відкриті, навіть якщо це військове обладнання. Є публічний тендер. Я розумію, що в Україні під час війни можна не виконати ці вимоги. Потрібно знайти баланс: де ми втрачаємо на прозорості, а де ми захищаємо нашу таємницю. Але це публічна інформація, скільки і від кого нам приходить гаубиць, танків, боєприпасів. Ну принаймні 80% цієї інформації є публічною. Вона часто з’являється після того, як вже прийняте якесь рішення, а іноді — вже після того, як були поставки в Україну. Мені здається, що так і з нашими оборонними закупівлями, в тому числі з закупівлями зброї. Частина інформації має бути не захищеною державною таємницею, а доступною для контролю. Частина інформації має публікуватися через певний час. Але повністю закрити витрачання сотень мільярдів гривень державною таємницею без жодного парламентського, громадського контролю — так не можна навіть в умовах воєнного стану. Тому що навіть наші партнери і союзники, які дають нам зброю, запитують: а що ви купуєте? Їм потрібно розуміти, що ми купуємо самі, а що нам треба поставити в рамках міжнародної технічної допомоги.
Чому я почала з системи цифрової логістики? Коли ми паперова армія, дуже легко сфабрикувати потреби — що нам потрібно? От вважає міністерство, умовний Лієв, що нам в пріоритеті снаряди для «Градів», і починає відповідні дії із закупівлі цих снарядів. Але звідки пішла ця потреба? Якби була система цифрової логістики, яка б містила інформацію про запити від батальйонів, від бригад, яких не вистачає технологій, снарядів, обладнання. Якби працювали робочі групи з числа наших військовослужбовців, які реально застосовують певні західні технології. Робоча група по бронетехніці. Я знаю, є така робоча група по літаках. Додати б сюди ще робочі групи по зв’язку, по дронах зараз ведеться рух. З обговоренням з військовими, а яка реальна потреба? Тоді можна було б відлагодити механізми: що ми купуємо, як і в кого. Але це треба з паперової армії перейти в цифрову. На жаль, я не бачу в міністра Резнікова бажання це зробити.
Навіть той же LOGFAS, яким він вихваляється, це була битва — поки ми не вийшли в публічний простір, щоб його запровадити. Чому ми маємо виходити в паблік, щоб змушувати нашого міністра робити навіть мінімальні речі? Це гаяння часу. Перед тим як йти в публічне викриття проблеми, принаймні наша команда робить максимально всі можливі кроки, щоб вирішити проблему непублічно. Якщо ми бачимо, що це неможливо, а з Резніковим це як битися головою об стіну, доводиться виносити питання на публічне обговорення.
