Як віддати борг захисникам не словами, а на ділі, як уникнути перетворення ветеранів на маргілізовану частину суспільства і які кроки державі, громадським організаціям та кожному з українців треба робити, щоб допомогти військовослужбовцям дійсно повернутися з війни? Саме ці питання обговорювали учасники Всеукраїнському форуму «Коло побратимів», що відбувся 30 вересня – 1 жовтня в Моршині.
«Поранені змушені виживати на 800 гривень в місяць!»
«Неприємно, коли суспільство робить вигляд, що нас, ветеранів – не існує».
«Військовий забарикадувався в квартирі з жінкою, в нього зброя і алкоголь».
«Тим, хто звільнився з полону, потрібні спеціальна дієта – бо вони голодували, МРТ всіх органів – бо їх били і катували. Але всього цього наші медзаклади не забезпечують».
Це тільки невелика частина проблем, пов’язаних з адаптацією ветеранів, які треба термінового вирішувати.
«Наша держава не має досвіду реінтеграції ветеранів. Взагалі співставного нашому досвіду не має жодна країна світу. Адже ветерани та їхні рідні, які теж потребують допомоги, складатимуть близько третини населення України, а суспільство не розуміє, як їх сприймати. Саме тому з’явилася ідея цього форуму, – розповідає співорганізаторка події, журналістка, громадська діячка Галина Плачинда Центру журналістських розслідувань.
Найчастіше ветеранам, які до того ж в більшості випадків є діючими військовослужбовцями, потрібна допомога в боротьбі з бюрократичними процедурами.
«Для військовослужбовців справжній виклик – проходження військово-лікарської комісії, отримання направлення на МСЕК. Родини зниклих безвісти мають проблеми з отриманням виплат через те, що командування військових частин затримує оформлення документів, – пояснює Мака Шонія, юристка, голова громадської організації «Перший жіночій ветеранський простір «РеХаб».
За словами юристки одна з причин цього – недосконале законодавство. Друга – людський фактор.
Говорять про це і ветерани – спікери форуму. Вони змушені були боротися з чиновницькою машиною, щоб отримати те, що належить їм за законом.
За словами захисника «Азовсталі», юриста Геннадія Старченка, який півроку провів в російському полоні, в тому числі в таборі в Оленівці, незахищеними виявляються і полонені та їхні родини. Майже одразу після обміну, про який багато говорять у ЗМІ, вони залишаються сам на сам з бюрократичною машиною.
Ідея надавати юридичну допомогу військовополоненим, їхнім родинам та родинам загиблих чи зниклих безвісти виникла в Старченка, ще як він сам був в полоні.
Другий великий блок викликів – це медична та ментальна реабілітація. Медичні послуги мають бути однозначно безкоштовними і вчасними, а програми психологічної допомоги – обов’язковими.
Психотерапевтка, депутатка Івано-Франківської обласної ради Наталія Чаплинська з 2014 року займається проблемами ветеранів та родин загиблих, тож бачить прогрес в цьому напрямку, проте може констатувати, що роботи ще дуже багато.
Проте і тим, хто залишається в тилу, також може бути потрібна допомога.
«Ми мусимо говорити про зшивання суспільства. У людей в тилу є почуття сорому, що вони не воюють, що залишилися живими. З одного боку це добре, а з іншого – стане перепоною для нормального спілкування. Бо коли тобі соромно, то ти уникаєш причини – в нашому випадку спілкування з ветеранами. А ветерани через це хотітимуть закритися від цивільних. І вийде замкнене коло, – попереджає Анна Бару, громадська діячка, керівниця Львівського представництва ГО «Всекраїнське об’єднання «Мрія».
Якщо не почати вирішувати проблеми ветеранів прямо зараз, то вже найближчим часом в суспільстві почнеться розкол, вважає військовослужбовець ЗСУ, голова ГО «Всеукраїнське об’єднання «Мрія» Юрій Гудименко.
Якщо все залишити як є, то ветерани будуть сприйматися як пільговики-нахлібники, як це було до 2022 року з ветеранами АТО/ООС, – вважає громадський діяч.
Гудименко додає, що не тільки державна політика щодо ветеранів та членів їх сімей не сформована в Україні, а й державні гарантії прав та пільг ветеранів не можуть бути виконані. І в подальшому це може стати причиною розколу суспільства.
«У нас на фронті зараз близько мільйона людей. Уявіть, наприклад, чергу в мільйон людей за 2 гектарами землі, за житлом і т.д. Хлопці й дівчата повернуться і почнуть вимагати те, що їм гарантовано. Але їм скажуть, що в бюджеті грошей на це немає. Ветерани будуть мітингувати, доєднуватись до протестних рухів. Як на це буде дивитися суспільство?», – говорить громадський діяч.
Тож на його думку саме зараз «золота година», коли і держава і суспільство готові змінювати ветеранську політику і мають це зробити на всіх рівнях.
І ключова роль у формуванні єдиної політики щодо реінтеграції ветеранів та військовослужбовців має належати державі. Бо громадські організації і волонтери дуже обмежені в ресурсах, і може статися так, що хороші ініціативи з реінтеграції та адаптації ветеранів припинять існування саме через це.
Але поки держава «розганяється», громадські організації та ентузіасти вже готові розробляти і втілювати дієві програми повернення військовослужбовців до повноцінного мирного життя. Саме тому обговорити виклики та поділитися успішними практиками на форум «Коло побратимів» з’їхалося більше сотні учасників з десяти регіонів України.
«Бачимо щире зацікавлення всіх сторін, тож думаю, що будемо проводити такі заходи й надалі, – резюмує Галина Плачинда.
