За два тижні лютого ЗСУ знищили два російських бойових кораблі Чорноморського флоту: ракетний катер «Ивановец» і великий десантний корабель «Цезар Куніков». Останній був торпедований дивізіоном ударних морських безпілотників МAGURA V5, коли повертався із Новоросійська в Севастополь, ймовірно, перевозячи озброєння. Він потонув. Що означає і що додає до загальної картини війни ця чергова смілива технологічна перемога України на морі? Інтерв’ю з Павлом Лакійчуком, капітаном І рангу запасу, керівником безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Що наразі залишилось від Чорноморського флоту Росії?
Павло Лакійчук: Розслаблятися зарано — залишилось ще багато. 15 лютого знову прилітали ракети по наших містах, серед них були «Калібри» — пара-тройка, але були. Тож спроможності певні вони мають. Коли наші і закордонні експерти кажуть, що українці знищили ЧФ РФ на 20%, це не зовсім правильно. Якщо відкинути морську авіацію, берегові війська і сухопутний компонент, залишивши тільки корабельну складову і допоміжні судна, — то на 2022 рік їх було порядка 280 одиниць. Якщо ми знищили 25 одиниць, це в кількісному значенні досить мало. Але якщо дивитись тільки бойові кораблі, то результат кращий. Але все одно ці відсоткові підрахунки не відображають реальної ситуації.
Валентина Самар: У ЧФ РФ вистачає просможностей виконувати завдання, які стоять перед ним?
Павло Лакійчук: Це найкращий варіант підрахунку. Беремо задачі, які стояли перед Чорноморським флотом, станом на лютий 2022 року. Перша задача — блокада України з моря. Виконувати її він більше не спроможний. Ми не просто прорвали цю блокаду, а фактично відновили транспортний коридор від наших портів до Босфору. Залишається тільки Азовське море — Бердянськ, Маріуполь — але це вже не блокада, це окуповані території. Це інша ситуація і не питання флоту.
Задача номер два — проведення морської десантної операції на Чорноморському узбережжі. До слова, заради цієї задачі флот Росії в Чорному морі був поповнений в січні 2022 року ще шістьма одиницями: трьома десантними кораблями з Балтійського флоту і трьома десантними кораблями з Північного флоту. В тому числі здоровезним одороблом ВДК «Петр Моргунов» — найновішим і найкрутішим з Північного флоту, який вони тепер ховають від нас у Новоросійську. Тому що з цих шести одиниць третини вже немає: ВДК «Оленегорский горняк», ВДК «Минск».
Згорілий ВДК «Мінськ» після ракетної атаки по Севморзаводу у Севастополі, 13.09.2023. Фото: російські тг-канали
Зі складу десантних кораблів суто Чорноморського флоту залишилась половина. Але справа навіть не в цьому. Знищивши крейсер «Москва» протикорабельними ракетами, ми продемонстрували, що не дамо їм можливості провести таку операцію. Після того під Маріуполем і далі на півдні всі їхні морські піхотинці, які здатні проводити десантування на плав, а для цього треба мати навички і вміння, фактично всі були знищені. Російська «морська піхота», яка воює на території України, — просто піхота в тільняшках, це не морська піхота. Задачу номер два неможливо виконати — мінус.
Задача номер три — сприяння сухопутним військам на приморському напрямку. Починаючи від артилерійської підтримки військ і закінчуючи тиловою і логістичною. Чорноморський флот ще спроможний її виконувати. «Хлопки» на ВДК «Новочеркасск», на ВДК «Цезар Куніков» — тому свідчення.
Ці кораблі красиво вибухали, тому що по них класно влучили і тому, що вони були завантажені боєприпасами, які везли з Новоросійська у Феодосію, в Севастополь. Частково цю задачу вони виконувати можуть: з 13 десантних кораблів, які можуть бути використані для цього, ще 7 залишилось.
І четверта задача — ракетні обстріли наших міст, сіл та інфраструктури. Цю задачу, на жаль, вони можуть виконувати. Хоч ми і вигнали ракетоносії у східну частину Чорного моря. Більшість ракетоносіїв на плаву. Тобто, із чотирьох задач, які стояли перед ними на початку широкомасштабного вторгнення, вони спроможні виконувати півтори. Чи це успіх? Успіх. Два командири Чорноморського флоту за цей час позбулися своїх посад. Один точно, по іншому інформація поки не підтверджена.
Валентина Самар: В російських телеграм-каналах триває дискусія стосовно того, як же врятувати кораблі від українських морських дронів, бо «розстрілюють, як куропаток». Пропонують різне — від зміни управління всім Військово-морським флотом РФ до встановлення решіток, так званих «мангалів» на кораблях. Це допоможе їм врятуватись?
Павло Лакійчук: Складне питання. Протикорабельні ракети на флотах використовують вже тривалий час і засобів боротьби з ними справді існує безліч. Починаючи від систем ППО. Крейсер «Москва» наші «Нептуни» потопили безкарно. Вона мала засоби ППО дальнього радіусу, які мали прикривати її і все угруповання кораблів, які вона супроводжує, середнього радіусу дії, ближнього — зенітно-ракетні комплекси і ще зенітно-артилерійські комплекси самооборони. До кожного були радіолокаційні станції, автоматика, але не спрацювало.
Палаючий флагман ЧФ РФ ракетний крейсер «Москва» Фото: Twitter OSINTtechnical
Пригадайте, як вони почали на палубу патрульних кораблів ставити Панцирь-С1 (ЗРК малого радіусу на гусеничному шасі). Допомогло їм це? Мені здається, що не дуже. При атаці крилатою ракетою безліч заходів вигадують, в тому числі вмикати систему пожежегасіння, щоб вода створювала таку собі хмару довкола корабля. Ну відсотків на два живучість корабля збільшує.
При появі кожного нового вида озброєння сторона, яка обороняється, вигадує засоби протидії. З’являється ракетне озброєння — вигадують протиракетну зброю. З’являється торпедне — протиторпедне, протикатерна оборона, протидиверсійна оборона. Українці застосовують морські дрони. Це новий вид зброї і росіяни вигадують, як з ним боротись на базі наявного досвіду: щось беруть від протидесантної оборони, щось від протикатерної, щось від протиповітряної. Якщо бонові загородження це класика, то приварювати баржі — це щось нове. Раніше вихід в море на бойове чергування корабля протиповітряного дозору був просто виходом у море. Зараз його супроводжують два-три вертольоти, маломірні катери, але і це не завжди допомагає.
Треба розуміти, що морські дрони — це верхівка айсберга в організації операцій зі знищення ворожих кораблів. Їхню дію забезпечують засоби розвідки, спостереження, зв’язку. І з кожною операцією цей метод вдосконалюється. До речі, росіяни називають їх безекіпажними катерами, це дуже влучна назва. Власне це атака дивізіона катерів, але екіпажі їх перебувають в іншому місці. Це дозволяє використовувати напрацьовану у попередні періоди тактику, але з новими нюансами. Триває постійне суперництво: наших ударних сил і засобів оборони противника. Ми виграємо з рахунком 25:0.
Валентина Самар: Але росіяни теж не сидять, склавши руки. В них є шалена бюджетна підтримка, ціла програма, розрахована до 2030 року: від навчання дітей в школах до виготовлення тих же морських дронів. Алєксандр Захаров, власник ZALA Aero Group, яка виробляє дрони «Ланцет», час від часу водить екскурсії Сєрґєю Шойгу, показує нові розробки, зокрема з використанням штучного інтелекту, вони працюють над самонаведенням цих дронів. Який у нас тут рахунок?
Александр Захаров з БПЛА “Ланцет»
Павло Лакійчук: Спочатку про морські дрони. Росіяни мають на озброєнні торпеди, крилаті ракети, балістичні ракети в неміряній кількості. Це дуже дорогі засоби ураження. Україна цього практично не має, тому пішла шляхом створення дешевого аналога дорогої зброї. Ми знайшли засоби, які можуть швидко вироблятися, дешеві у виготовленні, відносно прості у використанні і замінюють дорогі. Росіяни це копіюють. І якщо ми цим робимо крок уперед, то вони — крок назад.
Щодо війни в повітрі. Дрони не замінюють нам артилерію, РСЗВ, міномети, але вони її добре доповнюють. Починаючи від використання дронів як ціленаведення для класичних засобів ураження, так і в деяких моментах замінюючи їх. Бувають випадки, що дрони виявляються ефективнішими, ніж міномети чи гармати.
Валентина Самар: Вони замінюють нам далекобійні ракети. Inform Napalm зробив гарну інтерактивну мапу, на якій показав усі точки, яких досягали наші дрони. Зазвичай це нафтопереробні заводи, нафтові термінали — це дуже відчутно для ворога.
Павло Лакійчук: Це наші дрони літакового типу. Противник досить ефективно використовує аналогічні «Шахеди». Іранці виявились розумними: отримали технологію і змогли її розвинути.
Валентина Самар: Вкрали технологію, розібравши американський по гвинтиках.
Павло Лакійчук: Суть у тому, що вони винайшли дрони з бензиновим двигуном. Побачили, що з таким двигуном дрони надто вразливі і поставили реактивний. Це вже швидкість 400-500 км на годину. Ми їх традиційно називаємо дронами, але це вже не дрони.
Валентина Самар: А що?
Павло Лакійчук: Це крилата ракета. Технологія перетікає в цьому напрямку. Ми вразили аеродром стратегічної авіації «Енгельс» безпілотником, переробленим з розвідувального на ударний.
Стратегічні бомбардувальники Ту-95 та Ту-160 121-го і 184-го важких бомбардувальних авіаполків на ВПС РФ базі «Енгельс», 28.11.2022 Фото: Maxar Technologies / European Space Imaging
Коли його розробляли в 80-х – 90-х роках минулого сторіччя, він мав вилетіти і повернутись. Це був безпілотник, але коли він перетворюється в безпілотник-камікадзе — це крилата ракета. Так, без певних компонентів в системах самонаведення, але знову ж туди поступово додаються інерціальні системи наведення. Те саме і з ракетами від комплексу С-200 — вони перероблені, вдосконалені.
Безпілотники дальнього радіусу дії будуть однозначно розвиватись у бік складних технологій, щоб влучати у більш складні цілі і наближатись за своїми параметрами до крилатих ракет. З іншого боку, по мірі наближення їх до крилатих ракет, ворог застосовуватиме проти них засоби протиракетної оборони, які призначені для крилатих ракет, бо для малошвидкісних дронів ці засоби не завжди спрацьовують.
Слід віддати належне нашим інженерам, конструкторам, взагалі всім, хто часто на волонтерських засадах долучається до розробки тих чи інших засобів ураження. Їхня самовідданість змушує цей прогрес набирати реактивну швидкість.
Валентина Самар: Як і всім українцям, які донатять на це. Єдине, про що можна пошкодувати, — про майже два втрачені роки, коли у розвитку виробництва безпілотної авіації і морських дронів зовсім не було зацікавленості в уряда, держави і в міністра оборони, який скептично ставився до того, що сьогодні рятує життя нашим бійцям.
