Як зробити економічні санкції такими, що реально впливають на спроможність Росії продовжувати війну? Як закрити лазівки і схеми, завдяки яким Росія і компанії цієї та третіх країн обходять санкції? І чи існують інструменти впливу на Китай, Туреччину та інших помічників країни-агресорки, через які за схемою «паралельного імпорту» їй постачають товари військового і подвійного призначення? Ці питання ми адресували Богдану Бернацькому, експерту із санкційних режимів та санкційної політики різних країн і міждержавних утворень. Ефір програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: «Радіо Свобода» повідомило, що посли ЄС погодили «новий механізм санкцій проти гібридних дій Росії». Про що йдеться: це новий режим чи новий санкційний пакет? (Рада ЄС встановила нові рамки для застосування санкцій у відповідь на дестабілізуючі дії Росії за кордоном 8 жовтня 2024 року, після виходу програми – ред.)
Богдан Бернадський: В цілому це доволі цікавий рух з боку Європейського Союзу, який демонструє, що він і досі здатний об’єднуватись і показувати результат. Це не режим, який пов’язаний з війною Росії проти України, хоча, звісно, війна є тригером. Це режим, пов’язаний безпосередньо з безпековою архітектурою Європейського Союзу, і санкції тут є одним з інструментів, як забезпечувати цю безпеку. Побачимо, коли рішення офіційно опублікують в журналі ЄС, в офіційних публікаціях. Певно, текст має з’явитися на днях. Але сам рух у правильному напрямку, і це позитив, оскільки попри скептицизм щодо санкцій проти Росії з боку особливого Будапешту, вони продовжуються і розширюються. Я думаю, Україні від цього режиму буде тільки плюс, тому що ми розширимо коло потенційних суб’єктів, осіб та компаній.
Валентина Самар: Сподіваюсь, що черговим переліком фізичних осіб не обмежаться, а дійсно застосують секторальні санкції.
Богдан Бернадський: Проблема в тому, що вони вже запровадили санкції за кіберзлочини, за поширення хімічної зброї. Половина списку, він дуже невеликий – близько 20 осіб і 5 компаній – стосується саме росіян. Наскільки я розумію, у ЄС є підстави запровадити санкції за втручання у вибори, у демократичні процеси, але немає такої конкретної підстави, щоб це була гібридна загроза в теперішньому вигляді. Я думаю, вони цю прогалину намагаються усунути. Напевно вже є перелік осіб і компаній, які підпадають під визначення гібридних загроз для ЄС. І як тільки документ буде готовий, ці особи і компанії одразу під його дію попадуть. Горизонтальних режимів за порушення прав людини, за кіберзлочини, за розповсюдження хімічного озброєння недостатньо. Аби не ламати інші програмні інструменти, вирішили створити новий. Вони люблять бюрократію, тому тут нічого не дивує.
Будівля Ради ЄС в Брюсселі. Фото: Winfried Rothermel
Валентина Самар: Під час 16-ї щорічної конференції журналістів-розслідувачів ми провели невелике опитування серед наших колег. Більшість іноземних журналістів, які представляли свої розслідування на санкційній панелі, говорили про паралельний імпорт – використання третіх країн і компаній для ввезення в Росію товарів військового і подвійного призначення. Названі цифри шокують: експорт зростає на десятки і сотні відсотків за різними групами товарів. Величезний потік «санкційки» йде через Туреччину, Казахстан, Грузію, Вірменію, Киргизстан, Узбекистан. Чи є якісь важелі в США, країн ЄС, Європейської комісії, G7 щоб перекрити ці канали? Бо якщо їх не перекрити, ніякого сенсу в санкціях немає.
Богдан Бернадський: Не буду таким категоричним. Навіть при тому, що санкції обходять, сенс в них зберігається. Принаймні, це здорожчує росіянам кінцеву логістику, вони заплатять в рази більше, ніж заплатили б, якби санкцій не було. В будь-якому випадку ціна зростає, бо необхідно створювати компанії-прокладки, залучати посередників. Це ліквідний аргумент. Так, росіяни мають багато грошей, вони можуть сплачувати більше. Так, ми хочемо, щоб санкції не обходили, але принаймні одна мета досягається – росіяни сплачують більше за чутливі товари і послуги.
Дослідник Робін Брукс, представник Американського аналітичного центру, публікує час від часу дослідження, пов’язані зі зростом експорту з країн ЄС до країн Центральної Азії. Там дивовижні цифри. Планка товарів в Росію після запровадження секторальних санкцій у 2022 році впала до нуля відсотків, а в Киргизстан чи Казахстан планка торгівлі тими самими товарами зросла одразу на 400%. Може виникнути питання, як це працює і чи працює взагалі, адже ми бачимо дивовижно різні реальності? Треба бути обережними. По-перше, товари військового призначення і подвійного призначення, як правило, вимагають ліцензування. Але такі товари доволі різноманітні: є чіпи, які можна використовувати і в військових, і в цивільних цілях. Як ми бачимо, росіяни фарширують свою техніку електронікою, яка може використовуватись в цивільних цілях і не обов’язково вона буде підпадати під ліцензування специфічних органів, які дають дозволи на військову оптику, прилади нічного бачення, тощо.
Мікросхема американської компанії Xilinx в захопленій в Україні російській радіостанції Р-168-5УТ-2. Фото: mil.in.ua
Валентина Самар: Тому ці товари і називаються товарами подвійного призначення. Немає великої різниці між аграрним дроном чи «весільним мавіком», до яких прилаштовані скиди мін, і ударним дроном.
Богдан Бернадський: У такому контексті спрацює тільки ідея повної торгівельної блокади Росії, чого не сталося і не станеться, якщо Росія не вчине щось карколомне, що спровокує глобальний шок. Сподіваюся, такого не буде, бо Україні достатньо шокових подій. Це можна уявити, мабуть, при застосуванні тактичної ядерної зброї. Поки повного торговельного ембарго немає, деталі для дронів цивільного призначення – елементи крил, специфічний пластик – можуть потрапляти в РФ. Але це тільки частина проблеми. І, на мою думку, не настільки важлива, як те, що Китай постачає таємними і відкритими шляхами Росії. Я думаю, половина техніки, яка виробляється російським ВПК, виготовляється за допомогою китайських комплектуючих.
Треба бути обізнаним торгівельним експертом, мати широке уявлення про міжнародну торгівлю, щоб кваліфіковано сказати про всі підгрупи і підвиди товарів. Бо для військової промисловості потрібні метали, пластик, специфічні види електроніки, навігація, GPS, тощо. Зараз, за останніми даними аналітики, яку я читав, більше половини таких товарів, якщо не 70-80%, постачається з Китаю. Можна викривати і демонструвати схеми, за якими чутливі технології і товари з ЄС через треті країни потрапляють до Росії. З Китаєм натомість зробити нічого не виходить. Це як стукати в двері, які ніколи не відкриють. Ця проблема наразі виглядає нерозв’язаною, на жаль.
Дійсно, американці полюють на китайські компанії, які залучені до постачання чутливих технологій до Росії. Але вони створюють такі системи оплати, в яких американські банки чи долар не залучені, і відстежити їх стає дедалі складніше. Тобто, американці застосували до якихось 3-4 китайських компаній санкції, а через місяць-два з’являться 4-5 нових компаній з новим китайським банком в регіоні, який буде робити бізнес тільки з одним банком в Росії. Це буде конкретний банк, спеціально створений для обслуговування операцій між двома компаніями. Як працювати з Європейським Союзом зрозуміло, як працювати з Китаєм – це одне велике питання.
Фото: колаж Reuters / Florence Lo
Валентина Самар: Потягатися з Китаєм за звання хабу з постачання в Росію товарів військового і подвійного призначення і не тільки може Туреччина. Якщо з Китаєм нічого зробити не можна, то Туреччина – член НАТО. Нагадаю, заступник міністра фінансів і головний фінансовий розвідник США Брайан Нельсон минулого року кілька разів літав до Анкари чи то вимагати, чи то просити Туреччину припинити поставки в РФ і приєднатися до санкцій США, зокрема, стосовно морських і повітряних суден-порушників. Туреччина на початку цього року припинила митне оформлення товарів до Росії, а потім передумала і знову стала їх пропускати. У відповідь в травні США санкціонували 17 турецьких компаній, у серпні ще 18. Але це крапля в морі, якщо згадати слова президента Туреччини Ердогана про те, що за останні роки кількість нових експортних компаній, які працюють на Росію, збільшилася до 10 тисяч. То що робити із Туреччиною?
Богдан Бернадський: Наш стратегічний партнер, як казав президент. Складно однозначно сказати, як діяти Україні. Найкраще тут – комунікація з ЄС по треку точкового тиску на турецькі компанії, які стовідсотково задіяні в схемах обходу санкцій. Проблема з Туреччиною двояка. По-перше, Туреччина має доволі сильну сферу державного управління, відсутні інструменти для того, аби примусити дотримуватись санкцій США чи ЄС. Тобто державний апарат цієї країни точно не налаштований діяти жорстко щодо порушників санкцій. По-друге, коли Туреччина приймає крадене зерно з України, вона знає, що це зерно крадене, але закриває на це очі і заробляє гроші. Тому, знову ж таки, без політичної волі, яка йде від уряду, неможливо досягнути ефективної імплементації санкцій. Туреччина не запроваджувала до Росії автономних санкцій і не буде запроваджувати, але як мінімум ми могли б очікувати, що вона не буде допомагати Росії обходити наявні санкції. Але такого бажання у політичного керівництва Туреччини немає. Яскраво це підкреслюється множинністю його заяв: нібито припиняємо діяльність, яка шкодить санкційному режиму США, але продовжуємо робити бізнес далі.
Єдиний правильний крок, мені здається, – тиснути через Європейський Союз. Наприклад, щомісяця санкціонувати 2-3 турецькі компанії, щодо яких є 100% підтверджених доказів їхньої співпраці з росіянами. І тут треба мати гарного партнера в Європейському Союзі, який на рівні Ради ЄС буде просувати такі санкційні пакети і відстоювати їх. Динаміка по російських санкціях настільки невтішна, що навіть 3-4 компанії це вже буде показово непоганий результат. Я не очікую зміни зовнішньополітичного вектору Туреччини, настільки показово вони демонструють небажання дотримуватись санкцій.
Розвантаженння краденого українського зерна з російського судна «Михаил Ненашев» у порту MMK Metalurji в Іскендеруні, Туреччина. Фото: Осман Пашаєв
Валентина Самар: Потрібно сказати про необхідність синхронізувати європейські і американські санкції. Ми знаємо, що ЄС дуже відстає. Нагадаю, насьогодні під санкціями ЄС один-єдиний балкер, що вивозив українське зерно, і тільки в 14-му пакеті санкцій ЄС вперше були санкціоновані танкери. І це при шалених обсягах порушень нафтового ембарго, які ми спостерігаємо останні роки. Цього року ви представлятиме Експертну мережу Кримської платформи на пленарному засіданні парламентського саміту Кримської платформи, що відбудеться 23-24 жовтня в Ризі. Про що будете говорити під час свого виступу?
Богдан Бернацький: По-перше, це розширення персональних санкцій. Про що йдеться? У нас персональних санкцій доволі мало. Я оперую цифрами: маємо два мільйони людей, працевлаштованих в російському військово-промисловому секторі; маємо 70 директорів, заступників директорів військових заводів у Росії, які і досі не знаходяться під санкціями, а це люди, які виробляють танки, ракети, снаряди, боєприпаси. Вони можуть спокійно собі жити і відпочивати в Європі. Усі вони і члени їхніх сімей мають потрапити під санкції і бути позбавлені комфорту, їм не можна дозволяти знаходитися в Європі чи в США, мати доларові або єврорахунки. Це перше, що треба зробити, аби біль від санкцій став трішки відчутнішим для російських еліт. Російські еліти, на мою думку, навчились жити з теперішнім санкційним тиском. Тому його треба посилити. Якщо залишити його на теперішньому рівні, це перетвориться на 2015-2016 рік, коли вони знайшли обхідні шляхи і їхні діти могли продовжити жити і навчатись у Європі, хоча ці люди безпосередньо підтримують розв’язану збройну агресію.
Крім цього, я вважаю необхідно далі посилювати секторальні санкції до Росії. Щоб під кожний з нових пакетів санкцій підпадав новий сектор економіки. Тобто, ми маємо забороняти поступово торгівлю з Росією до точки неповернення. Це можуть бути високотехнологічні сервіси і послуги європейських компаній. Заборона торгівлі агропродукцією з Росією. Нагадаю, коли на кордоні з Польщею блокували наші товари, журналіст «Української правди» Михайло Ткач зафіксував, як російські фури спокійно курсують Європою, перетнувши білоруський кордон. Це було щось абсолютно алогічне.
FISMA (Генеральний директорат Європейської Комісії з фінансової стабільності, фінансових послуг і ринків капіталів – ред) – це орган, який відповідає на рівні ЄС за імплементацією секторальних і фінансових санкцій, має активніше вступити в роботу з координації виконання. Ми маємо побачити, по-перше, реальні вироки [ порушникам санкцій] на рівні всіх держав-членів. А не так, що Нідерланди працюють над виявленням логістичних шляхів, а Угорщина і Греція абсолютно спокійно продовжують свій business-as-usual, і їхні правоохоронні органи не цікавляться порушенням санкцій. Маємо доводити Європейському Союзу, що вони повинні ідентично ставитись до всіх держав-членів, брати успішний приклад і апелювати до інших держав, щоб вони слідувати цьому прикладу, а не казати, що 100 порушень, виявлених в Нідерландах, співставні з одним-двома порушеннями, виявленими в Угорщині. І органи Європейської комісії мають бути більш рішучими з державами-членами. Ми маємо бачити на виході звіт по розслідуваннях з сумами грошей, які були конфісковані з цих санкційних правопорушень.
Ну і, на жаль, ідея, яка провалилася, – конфіскація російських активів, за різними оцінками, це 300-350 мільярдів доларів. Абсолютно більша частина з них лежала саме в країнах ЄС. Але він і країни G7 обрали якийсь абсолютно цікавий інструментарій, аби підтримати Україну. Вони вирішили, що ці активи вони конфісковувати і надавати Україні не будуть, хоча це було б абсолютно правомірно. Вони вирішили, що підтримувати Україну будуть шляхом кредиту, відсотки з якого будуть погашатися за рахунок відсотків заморожених російських активів. Схема супер-чудернацька, як на мене, але політично вона чомусь знайшла найбільший відгук. Це ще один напівкрок. Відповідно і напіврезультат отримаємо в майбутньому.
Валентина Самар: Чи існує дискусія стосовно цих проблемних питань в експертному середовищі, дослідницьких центрах? Чи є вплив think tank на процес прийняття цих рішень чи це просто обговорення постфактум?
Богдан Бернацький: Було багато притомних матеріалів на кшталт того, чому можна або не можна Україні віддавати ці заморожені 350 мільярдів. Американці були готові віддати свої 9-10 мільярдів заморожених. Все вперлося в те, що Європейський Союз не захотів цього робити через економічні ризики. Не через правові, а саме через економічні. За повідомленнями медіа, деякі держави Близького Сходу категорично повідомили Європейському Союзу, що заберуть всі свої активи, якщо ЄС конфіскує російські. Так, ці медіа, як правило, посилаються на анонімні джерела, але це може відповідати дійсності. І це демонструє силу позицій ЄС, який більше зважає на треті держави, ніж на власні пріоритети. Ця історія закрита, хоча ми мали підготовлені обсяги інформації, чому це законно і можливо, а також чому це незаконно, чому це неможливо – 50 звітів такого характеру, 50 звітів іншого характеру – беріть, що хочете. Але рішення було суто політичним. Політично домовились зробити бодай щось, щоб не зробити взагалі нічого.
Валентина Самар: Тиждень тому російський Forbes опублікував список 50 іноземних компаній, які найбільш успішні в Росії. Багатозначні суми мільярдних прибутків отримують компанії, створені в Європі, або чиї головні офіси розташовані в Європі. І це не Китай, це цілком добропорядні країни і компанії.
Богдан Бернацький: На них не подіяв аргумент, що вже 10 компаній, головні офіси яких знаходяться в ЄС, конфіскували в Росії за 1 євро чи за 1 рубль.
Самар: так, Danon дістався кадирівцям…
Богдан Бернацький: Незаконно забрали. Європейські компанії забирають абияк, без грошей, без компенсацій, а їм – байдуже. ЄС цей аргумент проігнорував. Зате російське ми, мовляв, не можемо забрати. Пропорційно діяти ЄС наразі не може.
