Впереди женщины, мужчины в гражданском, за ними вооруженные военные и спецназ — такой метод воздействия на противника и одновременно защиты военных был достаточно распространен во время оккупации Крыма Россией. Называется он «живым щитом». Его использование — международное военное преступление, запрещенное Женевскими конвенциями ООН. Несмотря на это, «живые щиты» из местных жителей или иных гражданских российские военные применяли при захвате всех стратегических объектов в Крыму.
Таким був, зокрема, штурм десантного корабля ВМС України «Костянтин Ольшанський», який разом з іншими українськими кораблями російський Чорноморський флот заблокував в озері Донузлав поблизу Євпаторії. Віце-адмірал Сергій Гайдук, командувач військово морських сил України у 2014 році, розповів Центру журналістських розслідувань, що моряки не відбивалися, бо вперед пускали «живі щити» — цивільне населення.
«Його штурмували 24 березня, на кораблі залишилось разом з командиром 17 чоловік. Той буксир, який підходив до корабля — невеликий, але вздовж бортів стояли цивільні люди, за ними вже стояли зелені чоловічки», — сказав Сергій Гайдук.
Використання живих щитів заборонено першою, другою, третьою і четвертою Женевськими конвенціями. Попри це, таку технологію в Криму під час окупації застосовували чи не щодня. Сценарій був простий: попереду йшли жінки, за ними — начебто цивільні, а насправді озброєні самооборонівці, за ними — спецназ. Зазвичай цивільних використовували для психологічного тиску на заблокованих українських військових. Так було і перед штурмом штабу ВМС України в Севастополі. Жінки, які називали себе «солдатскими матерями», закликали українських військових здати зброю.
Емоційні виступи «солдатських матерів» з початку окупації Криму розігрувались біля усіх контрольно-пропускних пунктів українських військових частин.
Жінки, які часто жодного відношення до військовослужбовців не мали, закликали «принять правильное решение» — тобто, скласти зброю і перейти на сторону окупантів. Це була була психологічна складова класичної схеми захоплення стратегічних об’єктів.
«У Феодосії командир батальйону вийшов до цих «солдатських матерів». Вони почали його ображати, провокувати, це був один із принципів: вивести із стану рівноваги. Вони почали називати його бандерівцем. Він дістав паспорт громадянина України і каже: я не бандерівець, я родом з Центральної України. А тепер ви будь-ласка покажіть паспорт громадянки України. На що ці дві жіночки просто пішли», — розповів Сергій Гайдук.
Агітаторки називали себе членкинями громадської організації «Союз солдатских матерей». Їхнім завданням було спонукати українських військовослужбовців, які служили у Криму, дезертирувати додому. А військовослужбовців із Криму, які служили на іншій території України, — повертатись на півострів.
Севастопольський комітет солдатських матерів очолювала Надія Савицька, до окупації вона керувала ще й всеукраїнською громадською організацію «Надія армії». На початку окупації з пані Савицькою відбулась симптоматична метаморфоза. Ще 7 березня 2014-го року Надія Савицька палко закликала так званих «солдатських матерів» припинити облогу українських військових частин. Адже жінки разом із російськими содатами не пропускали машини з продуктами у військові частини.
Але вже 19 березня, у день штурму штабу ВМС України, Надія Савицька, змінивши позицію, емоційно закликала українських військових до капітуляції.
Зараз Надія Савицька очолює громадську організацію «Совет родителей военнослужащих по Крымскому федеральному округу», що входить до структури загальноросійської організації.
Олексій Никифоров, заступник командира 501-го батальйону морської піхоти ВМС України розповів, що біля різних частин були одні й ті ж цивільні, яких використовували як живий щит.
«Було багато людей, які виступали з лозунгами про те, що ми не повинні відкривати вогонь, що треба скласти зброю, що Росія — це наш брат і так далі. Потім вони разом зібралися і поїхали на дев’ятий кілометр — у військову частину, що розташована на виїзді з міста», — розповів Олексій Никифоров.
Військова частина морпіхів у Керчі була оточена російськими морськими піхотинцями із Темрюка і Астрахані. Але перед ними тримали «живий щит» із місцевих люмпенів, обіцяючи гроші.
«Ми декого знали, в більшості — це місцеві наркомани, алкаші і так далі. Одного з них я добре знав, його дружина працює на пошті, я у неї потім запитав: «А чого твій Вася там?», — «Та пообіцяли 250 гривень за добу. А заплатили поки тільки 50», — каже Олексій Никифоров.
Але у випадку захоплення воєнних кораблів, в тому числі і десантного корабля «Костянтин Ольшанський», у ролі «живих щитів» виступали перевдягнені в цивільне російські морські піхотинці.
«Коли ми промоніторили ситуацію, розібрались, я вже зараз можу сказати, що це були військовослужбовці 197-ї бригади десантних кораблів. Матросів контрактників мічмана перевдягли у цивільну форму, за ними йшли зелені чоловічки. Це не цивільне населення було — це військовослужбовці 197 бригади, яких ми ідентифікували», — каже Сергій Гайдук.
Це був продуманий крок, вважає він.
«Вони знали устрій корабля, а це дуже важливо, бо корабель поділений на відсіки, тамбури, трапи, палуби, тобто, навіть, спецназівцю з його рівнем підготовки дуже складно розібратись. І тому їх взяли з однією метою: перше, щоб це був щит, а друге, щоб вони були поводирями, які знають устрій цього корабля. Адже у чорноморців були аналогічні кораблі», — сказав Сергій Гайдук.
При захопленні кораблів у Севастополі роль живих щитів виконували бійці спецпідрозділу самооборони «Рубєж», які начебто самостійно штурмували корвети «Хмельницький « та «Тернопіль».
Отже, застосування «живих щитів» з цивільних було розповсюдженою практикою російських окупантів у Криму. І цими фактами напевне зацікавиться Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, коли розглядатиме військові злочини Російської Федерації на території України.
